В Бостоні, в штаті Массачусетс, є дошка з написом “Чаша сліз”. Вона нагадує про тих, хто ризикнув переплисти Атлантичний океан, аби врятуватися від смерті під час катастрофічного Ірландського голоду в кінці 1840-х років, що виник через ураження картоплі фітофторою. Тоді померло більше мільйона людей, а близько мільйона покинули домівки, щоб переплисти океан, який Джон Бойл О’рейллі поетично назвав “чашою сліз”. Голод і душевний біль змусив цих мандрівників шукати надію у безнадійні часи.
В Псалмі 55 Давид оповідає про свої пошуки надії. Точно невідомо, що саме йому загрожувало, однак цього було достатньо, щоб надломити його емоційно (Пс. 55:5-6). Він інстинктивно почав молитися: “Коли б я мав крила, немов та голубка, то я полетів би й спочив” (в. 7).
Перебуваючи в скрутних обставинах, ми також можемо бажати втекти в безпечне місце. Однак Давид, зваживши своє становище, вирішив бігти до Бога , а не від свого болю, співаючи: “Я кличу до Бога, і Господь урятує мене” (в. 17).
Якщо приходить біда, пам’ятайте, що Бог усякої втіхи здатен провести вас через найтяжчі моменти і найбільші страхи. Господь обіцяє, що одного дня Він зітре з наших очей усяку сльозу (Об. 21:4). Укріпившись таким запевненням, ми можемо довіряти Йому, незважаючи на сльози.
