“Худа, худа!” − вигукував хлопчик за моєю спиною. “Худа, як дошка!” − приєднався до нього інший. У свою чергу я могла проспівати: “Палиці і каміння можуть зламати мої кістки, а слова ніколи мене не образять”. Втім, навіть будучи маленькою дівчинкою, я розуміла неправдивість популярної пісні. Недобрі й необдумані слова інколи ранили так сильно, що рани від них були глибшими і загоювалися набагато довше, ніж сліди від каменя або палиці.
Анну, безумовно, ранили бездумні слова суперниці. Елкана, її чоловік, кохав Анну, однак вона була бездітною. Натомість друга дружина, Пеніна, мала багато дітей. В культурі, де гідність жінки часто визначалася наявністю дітей, Пеніна додавала Анні болю, постійно “докучаючи їй” через бездітність. Вона продовжувала це робити, допоки Анна не починала плакати і вже не могла їсти (1 Сам. 1:6-7).
Елкана, звичайно, хотів їй добра. Але його слова: “Анно, чого ти плачеш… Чи ж я не ліпший тобі за десятьох синів?” не принесли бідоласі полегшення (в. 8).
Багато хто з нас, як і Анна, лишалися з болем через образливі слова. І дехто через власні рани ймовірно кидався на інших та ображав. Однак кожен із нас може звернутися до люблячого і співчутливого Бога за силою і зціленням (Пс. 26:5, 12-14). Його слова сповнені любові і благодаті.
