“Ви повинні розслабитися”, – рішуче заявив лікар в мультфільмі “Рятівники в Австралії” , намагаючись вилікувати пораненого альбатроса Уілбера, впертого пацієнта. “Розслабитись? Я й так розслаблений! – саркастично відповідає вочевидь не розслаблений Уілбер, починаючи ще більше панікувати. – Якби я ще більше розслабився, я би помер!”
Це вам щось нагадує? У світлі сумнівних методів лікаря (як от бензопилою видаляти “руйнівника епідермісу”) побоювання Уілбера здаються виправданими. Однак сцена забавна, бо відображає, як ми схильні реагувати під час паніки, незалежно від того, чи це загрожує нашому життю, чи ні.
Коли ми налякані, заклик розслабитись може здатися безглуздим. Якщо мене охоплюють життєві страхи і “болі смерти” (Пс. 114:3) стискають мені живіт, усе моє єство спонукає захищатися, а не розслаблятися. Однак мої панічні спроби захиститися частіше тільки посилюють хвилювання, лишаючи мене покаліченою від страху. Втім, якщо я, хоч і неохоче, дозволяю собі відчути свій біль і принести його Богу (в. 4), відбувається дещо дивне. Я трохи розслабляюсь (в. 7) і мене сповнює незрозумілий мені мир.
Коли мене охоплює заспокійлива присутність Духа, я починаю більше розуміти основну істину Євангелії – ми найкраще захищаємось, коли віддаємо себе в могутні руки Бога (1 Петр. 5:6-7).
