Після важкого дня Шерлі вмостилася у своє крісло. Вона подивилася у вікно і побачила, як похилого віку пара намагалася витягти полишену на подвір’ї частину старого паркану, позначеного словом: “Безкоштовно”. Шерлі покликала чоловіка, і вони пішли допомагати. Вчотирьох вони поклали паркан на візок та покотили вулицею за ріг до будинку цього подружжя, увесь час сміючись з того, як усе це виглядало. Коли вони повернулися за іншою частиною паркану, жінка запитала Шерлі: “Ти будеш моєю подругою?” “Так, буду”, – відповіла вона. Пізніше Шерлі дізналася, що її нова в’єтнамська подруга трохи розмовляла англійською і почувалася самотньо, бо тепер її дорослі діти жили далеко.
В книзі Левит Бог нагадав ізраїльтянам, що вони на власному досвіді знають, як це бути чужинцями (Лев. 19:34), і як потрібно ставитися до інших (вв. 9-18). Бог відділив їх, аби вони були Його народом, і тепер вони мали благословляти своїх “ближніх”, люблячи їх, як самих себе. Пізніше Господь Ісус повторив слова Свого Отця і застосував їх до всіх нас: “Люби Господа Бога свого… Люби свого ближнього, як самого себе” (Мт. 22:37-39).
Завдяки Духу Христа, Який живе в нас, ми можемо любити Бога та інших, бо Він перший полюбив нас (Гал. 5:22-23; 1 Ів. 4:19). Чи можемо ми сказати разом з Шерлі: “Так, буду”?
