Я натрапив на кадри британської кінохроніки, яка зображувала шестирічну Фланнері О’Коннор на її сімейній фермі в 1932 році. Фланнері, яка згодом стане відомою американською письменницею, зацікавила кіношників тим, що вчила курча задкувати. Крім цієї новітньої майстерності, я також подумав, що цей проблиск історії був чудовою метафорою. Фланнері через свою літературну чутливість і духовні переконання тридцять дев’ять років фактично задкувала, думаючи і пишучи всупереч культурним розумінням. Видавців і читачів повністю спантеличувало те, що її біблійні теми суперечили тогочасним релігійним поглядам.

Життя тих, хто по-справжньому наслідує Ісуса, неминуче суперечить загальноприйнятим нормам. В Посланні до филип’ян сказано, що Ісус, хоч і був у “Божій подобі”, не діяв очікуваними способами (Фил. 2:6). Він не користувався владою “задля власного зиску”, а “умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба” (вв. 6-7). Христос, Господь всесвіту, заради любові став смиренним і пішов на смерть. Він не захоплював владу, а віддав її. Ісус по суті задкував, всупереч світу, керованому силою.

Писання говорить нам робити те саме (в. 5). Подібно до Ісуса, ми скоріше служимо, ніж пануємо. Ми прагнемо до смирення, а не до видатного становища. Ми скоріше даємо, ніж беремо. Ми задкуємо завдяки силі Ісуса.