Наші автори

Переглянути усе
Winn Collier

Уїнн Коллієр

Домівка Уїнна знаходиться в місті Шарлотсвіль, що у штаті Вірджинія. Там він живе зі своєю дружиною Міскою та двома синами. Уїнн цінує дружбу, любить каву, інтелектуальні фільми і книжки, які гідні того, щоб їх читати. А ще любить гори, нестандартні питання і прогулянки лісом. Уїнн не любить будь-якого лукавства, страху та кривди. А ще йому не подобається, що він не живе десь поблизу коктейль-кафе компанії “Пленіт Смузі”. Уїнн пише статті для журналів і є автором кількох книжок: “Невтомна віра: триматись Бога, Якого не бачиш”, “Дозволь Богу: життєзмінна мудрість Франсуа Фенелона”, “Свята цікавість: провокаційні питання Ісуса” і художній бестселер “Люби велике – і все буде добре: листи до церкви маленького міста”. Уїнн є пастором церкви у Шарлотсвілі.

Статті Уїнн Коллієр

Безглузда інвестиція

У 1929 році, під час занепаду американської економіки, мільйони людей втратили все. Та тільки не Флойд Одлум. У той час, як усі панікували і продавали свої акції за низькими цінами, Одлум, здавалося, робив безглуздя і, попри невизначене майбутнє країни, скуповував ці акції. Однак “безглузді” дії Одлума окупилися, приносячи йому доходи не одне десятиліття.

Врятовані від потужних ворогів

У 2010 році у віці 94-ох років Джорджа Вуйновича нагородили бронзовою зіркою за організацію “однієї з найвизначніших рятівних операцій під час Другої світової війни”. Вуйнович, син сербських іммігрантів у США, приєднався до американської армії. Коли стало відомо, що збиті американські льотчики опинилися під захистом повстанців у Югославії, Вуйнович повернувся на батьківщину, спустившись на парашуті в ліс, щоб знайти збитих пілотів. Знайшовши і розділивши воїнів на маленькі групи, він навчив їх, як бути схожими на сербів (одягаючи сербську одежу і споживаючи сербську їжу). Потім він упродовж декількох місяців виводив їх по одній маленькій групі до транспортних літаків, які чекали на посадковій смузі в лісі. Отже, він врятував 512 льотчиків.

Велике Світло

У 2018 році дванадцять тайських хлопців і їхній тренер спустилися в печеру з багатьма лабіринтами. Через несподівану повінь вони мусили іти вглиб печери, і їх змогли врятувати лише через два з половиною тижні. Команди дайверів прибули на порятунок, коли хлопці сиділи на невеликому кам’яному виступі, маючи лише шість мерехтливих ліхтариків. Вони годинами перебували в темряві, сподіваючись, що якимось чином з’явиться світло і допомога.

Могутній і люблячий

У 2020 році в Еквадорі відбулося виверження вулкану Сангай. Служба Бі-Бі-Сі повідомляла про “темний стовп попелу, що здіймався на висоту понад 12000 метрів”. Сірим попелом і темною сажею вкрилися чотири провінції (приблизно 800 квадратних кілометрів). Небо затьмарилося і потемніло, а повітря настільки забруднилося, що було важко дихати. В інтерв’ю газеті “El Comercio” фермер Фелісіано Інга так змалювала моторошну сцену: “Ми не розуміли, звідки йшов увесь цей пил… Ми спостерігали, як темніє небо, і були охоплені страхом”.

Випробування

Коли я вперше взяв своїх синів у похід на гору в Колорадо висотою в 14000 футів, вони нервували. Чи зможуть вони це зробити? Чи готові вони до цього? Мій молодший син неодноразово зупинявся і казав: “Тату, я вже більше не можу”. Однак я вірив у користь цього випробування і хотів, аби вони мені довіряли. Коли до вершини залишалася одна миля, у мого сина, який твердив, що не міг вже більше йти, відкрилося друге дихання і він першим із нас до неї дістався. Він радів, що, попри свої страхи, довіряв мені.

Правда, обман і месники

Під час бейсбольного сезону 2018 року тренер “Чикаго Кабс” підкинув м’яч хлопцю, що сидів біля лави запасних. Але цей м’яч перехопив якийсь чоловік. Відео події швидко розповсюдилось, і засоби масової інформації та соціальні медіа вже встигли заклеймити цього чоловіка. Однак ніхто не знав, що відбулося насправді. До цього чоловік допоміг хлопцю піймати м’яч, і вони домовилися по черзі ловити м’ячі, що летіли в їхній бік. На жаль, знадобилося цілих двадцять чотири години, аби стало відомо про справжню історію. Поголос вже завдав шкоди, очорнивши невинну людину.

Гарні неприємності

Коли у 2020 році помер Джон Льюїс, американський конгресмен і борець за громадянські права, у скорботі перебували люди різних політичних переконань. У 1965 році він разом із Мартіном Лютером Кінгом брав участь у марші за збереження права голосувати темношкірим громадянам. Під час маршу Льюїса вдарили по голові, внаслідок чого в нього на все життя залишилися шрами. Льюїс казав: “Якщо ви є свідком чогось неправильного, несправедливого, то ви просто морально зобов’язані щось сказати, щось зробити… Ніколи не бійтеся здійняти навколо цього галас і потрапити в гарні й неминучі неприємності”.

Категорична відмова

Коли під час Другої світової війни нацисти мобілізували Франца Егерштеттера, він пройшов базовий курс військової підготовки, однак відмовився присягнути в особистій вірності Адольфу Гітлеру. Влада дозволила йому повернутися працювати на фермі, однак пізніше знову мобілізувала на військову службу. Дізнавшись більше про нацистську ідеологію і про геноцид євреїв, Егерштеттер вирішив, що через свою вірність Богу він ніколи не зможе воювати за нацистів. Його арештували і стратили, залишивши без чоловіка та батька дружину і трьох дочок.

Божий порятунок

Отримавши інформацію про дзвінок від стурбованого громадянина до служби 911, поліцейський поїхав уздовж залізничних колій, вдивляючись у темряву, допоки не побачив автомобіль, що застряг посеред колії. Відеореєстратор у машині патрульного зафіксував моторошну сцену, в той час як поїзд невпинно наближався. “Поїзд їхав досить швидко, – сказав поліцейський, – від п’ятдесяти до вісімдесяти миль на годину”. Не роздумуючи ані секунди, поліцейський витяг із машини непритомного чоловіка всього за декілька секунд до того, як на неї налетів поїзд.

Досконала справедливість

У 1983 році трьох підлітків арештували за вбивство чотирнадцятирічного юнака. Згідно з новинами, юнака “застрелили… через його [спортивну] куртку”. Засуджені до довічного позбавлення волі, підлітки провели за ґратами тридцять шість років, допоки не з’явився доказ їхньої невинуватості. Злочин вчинив інший чоловік. Перед тим, як їх звільнити, суддя вибачився перед ними.

Достаток води

Репортаж із Австралії містив “похмуру історію” про велику посуху, спеку і пожежу. В ньому розповідалося про жахливий рік із вкрай незначною кількістю опадів, що спричинило в країні великі пожежі. Риба загинула. Врожай був знищений. Усе це сталося через брак простого ресурсу, який ми часто сприймаємо за належне – води, яка нам усім потрібна для життя.

Дивлячись новими очима

Відеогра, яка стала справжнім культурним феноменом, поміщає на віртуальний острів сотню гравців, які змагаються, доки не залишиться лише один гравець. Якщо хтось із гравців позбавляє вас можливості брати участь у змаганні, ви можете спостерігати за подальшим дійством “очима” цього гравця. Один журналіст зауважив: “Якщо ви опиняєтеся на місці іншого гравця і дивитеся на все його очима, емоційний реєстратор фіксує… перехід від самозбереження до… спільної солідарності… Ви починаєте відчувати себе частиною незнайомця, який нещодавно прибрав вас із гри”.

Нас стримує любов

Більшість самоанських хлопчиків наносять тату, які символізують їхню відповідальність перед своїм народом і вождем. Тому цілком очевидно, що руки членів самоанської команди з регбі вкриті цими тату. Однак, прибувши до Японії, гравці усвідомили, що їхні символи можуть викликати негативні асоціації в місцевих жителів. Отже, самоанці в прояві дружби стали носити одяг з рукавами тілесного кольору, приховавши під ними татуювання. Капітан команди пояснив: “Ми з повагою ставимося до… поглядів японців. І хочемо бути певні, що наш зовнішній вигляд не викликає жодного негативу”.

З убозтва

Воррен Баффетт, Білл і Мелінда Гейтс увійшли в історію, започаткувавши “ Клятву дарування ”, і пообіцявши пожертвувати половину своїх грошей. На 2018 рік сума пожертви становила 92 мільярди доларів. Ця клятва спонукала психолога Пола Піффа дослідити способи дарування. Він виявив, що бідні люди схильні жертвувати на 44 відсотки більше від того, що мають, ніж заможні люди. Ті, хто на власному досвіді зазнав бідності, часто схильні до більшого прояву жертовності.

Думаючи інакше

Під час навчання в університеті більшу частину літа я провів у Венесуелі. Їжа була смачною, люди чудові, погода і гостинність прекрасна. Однак уже в перші два дні я зрозумів, що мої погляди на розподіл часу дуже відрізнялися від поглядів моїх нових друзів. Якщо ми планували пообідати опівдні, це означало десь між 12:00 та 13:00. Те саме стосувалося зустрічей і подорожей. Часові межі були приблизними: їм бракувало пунктуальності. Я усвідомив, що моє розуміння “бути вчасно” великою мірою обумовлене культурними особливостями.