Наші автори

Переглянути усе
Winn Collier

Уїнн Коллієр

Домівка Уїнна знаходиться в місті Шарлотсвіль, що у штаті Вірджинія. Там він живе зі своєю дружиною Міскою та двома синами. Уїнн цінує дружбу, любить каву, інтелектуальні фільми і книжки, які гідні того, щоб їх читати. А ще любить гори, нестандартні питання і прогулянки лісом. Уїнн не любить будь-якого лукавства, страху та кривди. А ще йому не подобається, що він не живе десь поблизу коктейль-кафе компанії “Пленіт Смузі”. Уїнн пише статті для журналів і є автором кількох книжок: “Невтомна віра: триматись Бога, Якого не бачиш”, “Дозволь Богу: життєзмінна мудрість Франсуа Фенелона”, “Свята цікавість: провокаційні питання Ісуса” і художній бестселер “Люби велике – і все буде добре: листи до церкви маленького міста”. Уїнн є пастором церкви у Шарлотсвілі.

Статті Уїнн Коллієр

Правда, обман і месники

Під час бейсбольного сезону 2018 року тренер “Чикаго Кабс” підкинув м’яч хлопцю, що сидів біля лави запасних. Але цей м’яч перехопив якийсь чоловік. Відео події швидко розповсюдилось, і засоби масової інформації та соціальні медіа вже встигли заклеймити цього чоловіка. Однак ніхто не знав, що відбулося насправді. До цього чоловік допоміг хлопцю піймати м’яч, і вони домовилися по черзі ловити м’ячі, що летіли в їхній бік. На жаль, знадобилося цілих двадцять чотири години, аби стало відомо про справжню історію. Поголос вже завдав шкоди, очорнивши невинну людину.

Гарні неприємності

Коли у 2020 році помер Джон Льюїс, американський конгресмен і борець за громадянські права, у скорботі перебували люди різних політичних переконань. У 1965 році він разом із Мартіном Лютером Кінгом брав участь у марші за збереження права голосувати темношкірим громадянам. Під час маршу Льюїса вдарили по голові, внаслідок чого в нього на все життя залишилися шрами. Льюїс казав: “Якщо ви є свідком чогось неправильного, несправедливого, то ви просто морально зобов’язані щось сказати, щось зробити… Ніколи не бійтеся здійняти навколо цього галас і потрапити в гарні й неминучі неприємності”.

Категорична відмова

Коли під час Другої світової війни нацисти мобілізували Франца Егерштеттера, він пройшов базовий курс військової підготовки, однак відмовився присягнути в особистій вірності Адольфу Гітлеру. Влада дозволила йому повернутися працювати на фермі, однак пізніше знову мобілізувала на військову службу. Дізнавшись більше про нацистську ідеологію і про геноцид євреїв, Егерштеттер вирішив, що через свою вірність Богу він ніколи не зможе воювати за нацистів. Його арештували і стратили, залишивши без чоловіка та батька дружину і трьох дочок.

Божий порятунок

Отримавши інформацію про дзвінок від стурбованого громадянина до служби 911, поліцейський поїхав уздовж залізничних колій, вдивляючись у темряву, допоки не побачив автомобіль, що застряг посеред колії. Відеореєстратор у машині патрульного зафіксував моторошну сцену, в той час як поїзд невпинно наближався. “Поїзд їхав досить швидко, – сказав поліцейський, – від п’ятдесяти до вісімдесяти миль на годину”. Не роздумуючи ані секунди, поліцейський витяг із машини непритомного чоловіка всього за декілька секунд до того, як на неї налетів поїзд.

Досконала справедливість

У 1983 році трьох підлітків арештували за вбивство чотирнадцятирічного юнака. Згідно з новинами, юнака “застрелили… через його [спортивну] куртку”. Засуджені до довічного позбавлення волі, підлітки провели за ґратами тридцять шість років, допоки не з’явився доказ їхньої невинуватості. Злочин вчинив інший чоловік. Перед тим, як їх звільнити, суддя вибачився перед ними.

Достаток води

Репортаж із Австралії містив “похмуру історію” про велику посуху, спеку і пожежу. В ньому розповідалося про жахливий рік із вкрай незначною кількістю опадів, що спричинило в країні великі пожежі. Риба загинула. Врожай був знищений. Усе це сталося через брак простого ресурсу, який ми часто сприймаємо за належне – води, яка нам усім потрібна для життя.

Дивлячись новими очима

Відеогра, яка стала справжнім культурним феноменом, поміщає на віртуальний острів сотню гравців, які змагаються, доки не залишиться лише один гравець. Якщо хтось із гравців позбавляє вас можливості брати участь у змаганні, ви можете спостерігати за подальшим дійством “очима” цього гравця. Один журналіст зауважив: “Якщо ви опиняєтеся на місці іншого гравця і дивитеся на все його очима, емоційний реєстратор фіксує… перехід від самозбереження до… спільної солідарності… Ви починаєте відчувати себе частиною незнайомця, який нещодавно прибрав вас із гри”.

Нас стримує любов

Більшість самоанських хлопчиків наносять тату, які символізують їхню відповідальність перед своїм народом і вождем. Тому цілком очевидно, що руки членів самоанської команди з регбі вкриті цими тату. Однак, прибувши до Японії, гравці усвідомили, що їхні символи можуть викликати негативні асоціації в місцевих жителів. Отже, самоанці в прояві дружби стали носити одяг з рукавами тілесного кольору, приховавши під ними татуювання. Капітан команди пояснив: “Ми з повагою ставимося до… поглядів японців. І хочемо бути певні, що наш зовнішній вигляд не викликає жодного негативу”.

З убозтва

Воррен Баффетт, Білл і Мелінда Гейтс увійшли в історію, започаткувавши “ Клятву дарування ”, і пообіцявши пожертвувати половину своїх грошей. На 2018 рік сума пожертви становила 92 мільярди доларів. Ця клятва спонукала психолога Пола Піффа дослідити способи дарування. Він виявив, що бідні люди схильні жертвувати на 44 відсотки більше від того, що мають, ніж заможні люди. Ті, хто на власному досвіді зазнав бідності, часто схильні до більшого прояву жертовності.

Думаючи інакше

Під час навчання в університеті більшу частину літа я провів у Венесуелі. Їжа була смачною, люди чудові, погода і гостинність прекрасна. Однак уже в перші два дні я зрозумів, що мої погляди на розподіл часу дуже відрізнялися від поглядів моїх нових друзів. Якщо ми планували пообідати опівдні, це означало десь між 12:00 та 13:00. Те саме стосувалося зустрічей і подорожей. Часові межі були приблизними: їм бракувало пунктуальності. Я усвідомив, що моє розуміння “бути вчасно” великою мірою обумовлене культурними особливостями.

Дім на камені

Тридцять чотири тисячі будинків у США опинилися під загрозою обвалення через проблеми з фундаментом. Будівельна компанія не знала, що в складі каміння, використаного для фундаменту, є мінерал, через який бетон з часом починає тріскатися і руйнуватися. Фундаменти близько шестисот будинків вже зруйновані. Згодом ця кількість імовірно стрімко зросте.

Могутні

Сейбі народилася на 23-му тижні вагітності і важила лише 260 грамів. Лікарі сумнівалися, що вона виживе, тому сказали батькам, що в них є лише година, щоб побути з дочкою. Однак Сейбі не здавалася. На рожевій картці біля її ліжка було написано: “Крихітна, проте сильна”. Після п’яти місяців, проведених в лікарні, Сейбі дивом стала здоровим немовлям вагою у два кілограми і триста грамів. Вона отримала звання найкрихітнішої у світі дитини, яка вижила.

Метод тітки Бетті

У дитинстві кожний візит люблячої тітки Бетті створював для мене атмосферу Різдва. Вона приносила мені іграшкових героїв “Зоряних війн” і таємно давала гроші. Коли я у неї гостив, вона наповнювала холодильник морозивом і ніколи не готувала овочі. У неї було лише декілька правил, і вона дозволяла мені пізно лягати спати. Моя тітка була для мене втіленням Божої щедрості. Втім для мого здорового зростання я потребував певних обмежень від батьків стосовно моєї поведінки і дотримання деяких правил.

Відкрите, щедре серце

Коли старий автомобіль Вікі зламався і більше не підлягав ремонту, вона почала збирати кошти на іншу машину. Одного дня Кріс, частий відвідувач ресторану, в якому працює Вікі, почув про її потребу в автомобілі. “Почуте не виходило в мене з голови, – сказав Кріс. – Я мав щось зробити”. Отже, він придбав машину свого сина (той щойно виставив її на продаж), вимив її і передав Вікі ключі. Дівчина була шокована. “Хто… це зробив?” – питала вона з подивом і вдячністю.

Повернення додому

На медовий місяць Уолтеру Діксону виділили всього п’ять днів, після чого відправили на Корейську війну. Менше ніж через рік військові знайшли на полі бою мундир Діксона, в кишенях якого були листи від дружини. Військові чиновники повідомили молодій дружині, що її чоловік загинув у бою. Насправді Діксон був живий і наступні 2,5 роки провів у полоні. Увесь цей час він міркував, як повернутися додому. Діксон п’ять разів намагався втекти, однак невдало. Нарешті його звільнили. Можете уявити, який шок справило його повернення!