Наші автори

Переглянути усе
Winn Collier

Уїнн Коллієр

Домівка Уїнна знаходиться в місті Шарлотсвіль, що у штаті Вірджинія. Там він живе зі своєю дружиною Міскою та двома синами. Уїнн цінує дружбу, любить каву, інтелектуальні фільми і книжки, які гідні того, щоб їх читати. А ще любить гори, нестандартні питання і прогулянки лісом. Уїнн не любить будь-якого лукавства, страху та кривди. А ще йому не подобається, що він не живе десь поблизу коктейль-кафе компанії “Пленіт Смузі”. Уїнн пише статті для журналів і є автором кількох книжок: “Невтомна віра: триматись Бога, Якого не бачиш”, “Дозволь Богу: життєзмінна мудрість Франсуа Фенелона”, “Свята цікавість: провокаційні питання Ісуса” і художній бестселер “Люби велике – і все буде добре: листи до церкви маленького міста”. Уїнн є пастором церкви у Шарлотсвілі.

Статті Уїнн Коллієр

Благословення в сльозах

Я отримав повідомлення від молодого чоловіка з Англії, який розповів, що його 63-річний батько перебуває в лікарні у вкрай важкому стані. Хоча ми ніколи з ним не бачились, проте наша діяльність багато в чому була схожа. Отже, син, намагаючись порадувати батька, попросив мене надіслати відеоповідомлення зі словами підтримки та молитви. Глибоко вражений, я записав на відео коротке звернення і молитву про зцілення. Згодом чоловік повідомив, що батько подивився моє відео і був дуже радий. Втім, на жаль, через декілька днів я отримав ще одне повідомлення, в якому було сказано, що батько помер. Він до останнього подиху тримався за руку дружини.

Кохання, мов жар вогню

Поет, художник і друкар Вільям Блейк насолоджувався сорокап’ятирічним шлюбом зі своєю дружиною Катериною. Починаючи з дня весілля і до його смерті в 1827 році, вони завжди працювали разом. Катерина додавала кольорів до ескізів Вільяма. Їхній запал зберігався попри роки бідності та інші труднощі. Блейк продовжував малювати навіть в останні тижні свого життя, після того як погіршилось його здоров’я. Його останнім малюнком було обличчя дружини. Через чотири роки Катерина померла, тримаючи в руці один з олівців свого чоловіка.

Гідний фініш

У 2019 році в Польщі відбулися Всесвітні ігри ветеранів спорту. В них прийняла участь найстарша спортсменка Індії на ім’я Ман Каур. Їй було 103 роки. Дивовижно, що Ман Каур завоювала золото в чотирьох видах змагань (метання списа, штовхання ядра, біг на 60 і на 200 метрів). Втім найбільш вражаючим стало те, що в змаганнях із бігу вона побила власний рекорд, який встановила у 2017 році! Прабабуся показала світу, як можна гідно фінішувати.

Довіримо Богу своє майбутнє

У 2010 році Ласзло Ханієц зробив свою першу покупку за біткоїни (електронна валюта, яка тоді коштувала менше одного пенні за один біткоїн), сплативши 10 000 біткоїнів за дві піци (25 доларів). У 2021 році вартість цих біткоїнів сягнула б понад 500 мільйонів доларів. Ще до того, як цінність біткоїнів злетіла вверх, Ханієц продовжував сплачувати за піцу електронною валютою, витративши 100 000 біткоїнів. Якби він їх зберіг, то став би мільярдером, і журнал Forbes вніс би його до переліку “найбагатших людей у світі”. Якби він тільки знав.

Змальовуючи майбутнє наших ближніх

Триста студентів із маленького містечка Неодеша, штат Канзас, зібралися на несподівану зустріч у коледжі. Вони сиділи, слухаючи і не вірячи, що подружжя, яке було пов’язане з їхнім містечком, вирішило оплачувати навчання всіх студентів у коледжі Неодеша впродовж наступних 25 років. Студенти були вражені, переповнені радістю зі сльозами на очах.

Співчуття вище за гіркоту

Коли 11 вересня 2001 року впали башти Всесвітнього торгового центру, Грег Родрігес був одним із тих, хто загинув під час цього падіння. Перебуваючи в скорботі, його мати Філліс і батько намагалися належно реагувати на цю жахливу трагедію. У 2002 році Філліс зустрілася з Аїшою ель-Вейф, матір’ю одного з чоловіків, яких звинувачували в допомозі терористам. Філліс розповіла, що вона “підійшла до Аїші і простягнула до неї руки. Ми обійнялися і заплакали… Між нами одразу виникло взаєморозуміння… Ми обидві страждали через своїх синів”.

Розпізнаючи правильні шляхи

Ніхто навіть не уявляв, що шістнадцятирічний бразильський скейтбордист Феліпе Густаво стане “одним із легендарних скейтбордистів на планеті”. Батько юнака вважав, що його сину треба професійно займатись цим видом спорту, щоб досягти успіху. Але в них не було грошей для цього. Тоді батько продав свою машину і відправив сина на відомі змагання зі скейтбордингу “Tampa Am” у Флориді. Ніхто не чув про Густаво… допоки він не переміг. І ця перемога відкрила йому шлях до вражаючої кар’єри.

Уся родина

Одягнувши смугастий комбінезон, Джеймс пройшов через спекотний тюремний спортзал і ввійшов у переносний басейн, у якому його охрестив тюремний капелан. Однак Джеймс відчув ще більшу радість, коли дізнався, що його дочка Бріттані, яка також була ув’язнена, прийняла хрещення того ж дня… і в тій самій воді! Від усвідомлення того, що сталося, почуттями переповнився навіть тюремний персонал. “У кожного на очі наверталися сльози”, – сказав капелан. Бріттані та її батько прагнули Божого прощення, і Бог дарував їм обом нове життя.

Турбота про ближніх

Жозе, 77-річний учитель, вісім років мешкав у своєму автомобілі. Щовечора літній чоловік розміщувався у своєму Форді 1997 року випуску, уважно слідкуючи за зарядом акумулятора, до якого підключав свій комп’ютер для вечірньої роботи. Замість того, щоб витрачати кошти на оренду житла, Жозе надсилав гроші численним родичам в Мексиці, які потребували їх більше. Один із колишніх студентів Жозе часто бачив, як той кожного ранку щось шукав у своєму багажнику. Отже, він організував збір коштів і через декілька тижнів приніс Жозе чек, аби той міг орендувати житло. “Я просто розумів, що мав щось зробити в цій ситуації”, – сказав чоловік.

Більше не сироти

Гай Брайант, нежонатий і бездітний чоловік, працював у нью-йоркській службі дитячої соціальної допомоги. Він щоденно стикався з величезною потребою в прийомних батьках. За одне десятиліття через його опіку пройшло більше п’ятдесяти дітей. Одного разу він опікував аж дев’ятьох дітей. Брайант пояснив: “Кожного разу знаходилася дитина, яка потребувала місця, де б вона могла перебувати. Якщо у вашому домі і серці є місце, ви просто візьмете її до себе. І вам не треба довго над цим думати”. Прийомні діти, які вже стали дорослими і почали жити власним життям, досі мають ключі від будинку Брайанта і часто приходять до нього на недільний обід. Брайант до багатьох виявив батьківську любов.

Зцілення для всього світу

Захована у віддаленій ущелині на заході Словенії таємна медична установа (партизанська лікарня Франья) стала прихистком для тисяч поранених солдатів під час Другої світової війни. Усі вони ховалися від нацистів. Той факт, що лікарня так і залишилася невиявленою нацистами, вже сам по собі є знаковим. Однак ще більш знаковим є те, що в цій лікарні (яку заснував і забезпечував словенський рух…

Дещо спільне і об’єднуюче

Аміна, іракська іммігрантка, і Джозеф, американець від народження, взяли участь у протилежних політичних протестах. Нам навіюють думку, що ті, хто розділений етнічною приналежністю та політичними вподобаннями, надзвичайно ворожі один до одного. Однак, коли невелика група людей оточила Джозефа, намагаючись спалити його футболку, Аміна побігла на його захист. “Навряд чи можна бути ще більшими супротивниками, ніж були ми, – сказав Джозеф журналістові, – але на той момент спрацювало це спільне для всіх почуття під назвою «так не можна»”. Щось важливіше, ніж політика, об’єднало в ту хвилину Аміну та Джозефа.

Запекла боротьба

У 1896 році дослідник на ім’я Карл Ейклі, перебуваючи у віддаленій місцевості Ефіопії, опинився один на один із 40-кілограмовим леопардом. Він пам’ятає, як на нього стрибнув леопард, намагаючись встромити свої ікла в його горло. Однак звір схибив, лише поранивши своїми щелепами праву руку дослідника. Обидва покотилися по піску в тривалій і запеклій боротьбі. Ейклі слабнув, і “постало питання, хто перший із них здасться”. Зібравши всі свої останні сили, Ейклі все ж зумів голими руками задушити великого леопарда.

По-справжньому живі

Упродовж тижня після Пасхи наш п’ятирічний син Уайєтт почув багато розмов про воскресіння. У нього завжди є питання, зазвичай справді складні питання. Я їхав за кермом, а він сидів на задньому сидінні. Дивлячись у вікно, Уайєтт замисленно сказав: “Тату”, а потім зробив паузу, готуючись задати мені складне питання. “Коли Господь Ісус нас воскресить, ми будемо по-справжньому живі чи лише в наших думках?”

Це змінює все

Ярослав Пелікан, професор Єльського університету, якого вважали одним із “визначних знавців християнської історії того часу”, був відомий своєю вражаючою академічною кар’єрою. Він написав понад тридцять книг і отримав престижну Премію Клюге, як винагороду за його багатотомні твори. Втім один із його студентів згадав найважливіші, на його думку, слова вчителя, які той промовив перед смертю: “Якщо Христос воскрес – усе інше неважливе, якщо ж ні – усе інше також неважливе”.