В 1957 році Мельба Паттільйо Білс стала однією з “Дев’ятки з Літл-Року” , групи з дев’яти афроамериканців, які першими інтегрувалися у центральну школу міста Літл-Рок в штаті Арканзас, в якій раніше навчалися виключно білі діти. В 2018 році у своїх мемуарах під назвою “Я не буду боятися: моя життєва історія формування віри під вогнем” Білс зворушливо розповідає про несправедливість та утиск, які вона, п’ятнадцятирічна учениця, мужньо переносила кожного дня.

Проте вона також написала і про свою глибоку віру в Бога. У найтяжчі миті життя, коли її охоплював страх, Білс повторювала біблійні вірші, яким в дитинстві її навчила бабуся. Повторення цих віршів нагадувало їй про Божу присутність і сповнювало її відвагою.

Білс часто цитувала Псалом 23, знаходячи розраду в словах: “Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені” (в. 4). В її вухах також бриніло підбадьорення бабусі, яка запевняла, що Бог “настільки близький, як твоя шкіра, і тобі лише потрібно звернутися до Нього по допомогу”.

Перебуваючи в різних обставинах, ми всі ймовірно зазнаватимемо страждань і приголомшливих ситуацій, через які можна легко піддатися страху. Нехай у такі миті ваше серце знайде відраду в істині, що Божа всемогутня присутність завжди з нами.