Біля залізничного вокзалу Сібуя в Токіо стоїть статуя в пам’ять про собаку породи акіта, яку звали Хатіко. Вона відома надзвичайною вірністю своєму господарю, професору університету, який щодня їздив у місто на роботу. Вранці собака супроводжувала його до станції, а по обіді, коли прибував його поїзд, поверталася, щоб зустріти господаря.
Але одного дня професор не повернувся на станцію. На жаль, він помер на роботі. Однак решту свого життя, більше дев’яти років, Хатіко приходив на вокзал в один і той самий час, коли прибував післяобідній поїзд. Попри будь-яку погоду пес день за днем вірно чекав на повернення свого господаря.
Апостол Павло хвалить солунян за їхню вірність, згадуючи їхнє “діло віри”, “працю любови” і “терпіння надії на Господа нашого Ісуса Христа” (1 Сол. 1:3). Незважаючи на сильну протидію, вони залишили старі шляхи, щоб “служити живому й правдивому Богові, і з неба очікувати Сина Його” (1 Сол. 1:9-10).
Надія цих перших віруючих на Спасителя і Його любов до них надихала їх дивитися вище своїх труднощів та активно звіщати про свою віру. Вони були впевнені, що немає нічого кращого, ніж жити для Господа Ісуса. Як прекрасно знати, що Той Самий Святий Дух, Який підбадьорював солунян (в. 5), допомагає і нам вірно служити Ісусу, очікуючи на Його повернення.
