Коли французькі селяни під час Другої світової війни допомагали єврейським біженцям ховатися від нацистів, деякі з них співали пісні у глухому лісі навколо свого міста, даючи знати біженцям, що вони можуть вийти зі свого укриття. Ці хоробрі жителі Шамбон-сюр-Ліньйон відгукнулися на заклик місцевого пастора Андре Трокме і його дружини Магди під час війни надавати притулок євреям на відкритому плато, відомому як “Ла Монтан Протестанте” . Цей музичний сигнал став одним із проявів хоробрості селян, які врятували від смерті майже три тисячі євреїв.
Давид також співав у небезпечний час, коли цар Саул вночі підіслав до його будинку вбивць. Його спів не був сигналом; це була пісня вдячності Богу, його притулку. Давид радів: “А я буду співати про силу Твою, буду радісно вранці хвалити Твою милість, бо для мене Ти був в день недолі моєї твердинею й захистом” (Пс. 58:17).
Подібний спів – це не удаваний оптимізм під час небезпеки. Спів Давида свідчив про його довіру Всемогутньому Богу. “Бо Бог оборона моя, милостивий мій Боже!” (Пс. 58:18).
Хвала Давида і спів селян в Шамбоні спонукають нас також до славослів’я Богу, до співу попри всі життєві негаразди. Його любляча присутність зміцнить наші серця.