“Я приготував тобі подарунок!” – радісно вигукнув мій дворічний онук, поклавши мені в руки коробку. “Він сам її вибрав”, – сказала з усмішкою моя дружина.

Я відкрив коробку і побачив різдвяну прикрасу в образі його улюбленого героя з мультфільму. “Можна подивитись?” – запитав він схвильовано, і потім весь вечір грався “моїм” подарунком, а я, спостерігаючи за ним, усміхався.

Я усміхався, бо згадав свої минулі подарунки рідним. Наприклад, музичний альбом, який я, навчаючись тоді в середній школі, подарував старшому брату на Різдво, і який я дуже хотів послухати (і слухав). Я також подумав, як роками пізніше Бог продовжував спонукати і навчати мене давати більш жертовно.

Давання – це те, у чому ми зростаємо. Апостол Павло написав: “А ви, як у всім, збагачуєтесь… щоб збагачувались ви і в благодаті оцій” (2 Кор. 8:7). Наше давання наповнене благодаттю, якщо ми розуміємо, що вся наша власність дарована Богом, і що “блаженніше давати, ніж брати” (Дії 20:35).

Бог великодушно подарував нам найцінніший дар – Свого Єдиного Сина, Який мав померти на хресті за наші гріхи і потім воскреснути. Кожен, хто приймає цей дар, стає безмежно багатий. Якщо наші серця зосереджені на Ньому, наші руки з любов’ю відкриті до інших.