В книзі “Заклик до служіння” автор Роберт Колс, досліджуючи причини нашого служіння, розповідає зворушливу історію про служіння літньої жінки. Працюючи водієм автобуса, вона виявляла надзвичайну турботу про дітей, яких возила до школи кожного дня. Жінка питала їх про домашнє завдання і раділа їхнім успіхам. “Я хочу, аби діти досягнули успіху в житті”, – пояснювала вона свою мотивацію. Втім існувала ще одна причина.

В юності жінку приголомшили слова тітки. “Вона казала, що нам потрібно щось робити, аби Бог звернув на нас увагу, – розповіла жінка Колсу, – інакше ми підемо у забуття!” Хвилюючись через перспективу пекла після “забуття” на суді, жінка вигадала способи, як “привернути Божу увагу”: вона ходила в церкву, щоб “Він вважав її вірною”, і завзято служила іншим, щоб Бог міг “почути від інших про її працю”.

Я з сумом прочитав її слова. Як ця мила жінка не пізнала, що вона вже привернула Божу увагу (Мт. 10:30)? Як вона не почула, що Ісус вже потурбувався про нас, навічно врятувавши від осуду (Рим. 8:1)? Як вона не усвідомила, що спасіння не можна придбати добрими ділами, що воно є даром кожному, хто вірить в Господа Ісуса Христа (Еф. 2:8-9)?

Завдяки життю, смерті і воскресінню Ісуса Христа ми маємо майбутнє з Богом і можемо радісно служити іншим.