Декілька років тому я разом з синами кілька днів таборував у пустелі Селуей-Біттеррут на півночі штату Айдахо. Там водяться ведмеді, але ми взяли з собою спеціальний спрей, тримали табір у чистоті і не чекали серйозних сутичок з тваринами.
Одного разу посеред ночі я почув, як Ренді намагався вилізти зі спального мішка. Я схопив та увімкнув ліхтар, очікуючи побачити сина у лапах розлютованого ведмедя.
Проте там сиділа на задніх лапках і розмахувала передніми польова миша висотою близько десяти сантиметрів. В зубах вона стискала його кепку. Маленьке створіння знов і знов тягнуло кепку Ренді, допоки не стягнуло з його голови. Я розсміявся, а миша, кинувши кепку, стрімголов побігла. Ми знову заповзли у спальні мішки. Однак я, відчувши прилив адреналіну, не міг заснути і думав про іншого хижака – диявола.
Згадайте спокушання Ісуса сатаною (Мт. 4:1-11). На всі спокуси Господь відповідав словами з Писання. З кожною відповіддю Ісус нагадував Собі про Божі слова, і тому Він не міг ослухатися Свого Отця. Це спонукало диявола втекти.
Хоч сатана і хоче нас пожерти, важливо пам’ятати, що він просто створіння, як і маленький гризун. Апостол Іван сказав: “Більший-бо Той, Хто в вас, аніж той, хто в світі” (1 Ів. 4:4).
