У 1985 році Ентоні Рея Хінтона звинуватили у вбивстві двох менеджерів ресторану. Хоча в момент вбивства він перебував далеко від місця злочину, його визнали винним і засудили до страти. На суді Рей простив тих, хто його обмовив, сказавши, що попри несправедливість він все одно відчуває радість. “Після смерті я піду на небеса, – сказав він, – а куди підете ви?”
Життя Рея у камері смертників було важким. Тюремні ліхтарі мерехтіли кожного разу, як до когось застосовували електричний стілець – похмуре нагадування, що очікувало попереду. Рей пройшов детектор брехні, проте його результати проігнорували, що було однією з багатьох несправедливостей, яких він зазнав під час повторного слухання своєї справи.
Нарешті у Страсну п’ятницю 2015 року обвинувальний вирок Рея був скасований Верховним судом США. Його тримали у камері смертників майже тридцять років. Але завдяки вірі в Ісуса у Рея була надія на майбутнє (1 Петр. 1:3-5), і попри несправедливість він відчував надприродну радість (в. 8). “Вони б ніколи не змогли позбавити мене радості, яку я мав у в’язниці”, – сказав Рей після звільнення. Ця радість підтвердила істинність його віри (вв. 7-8).
Радість у камері смертників? Її складно вигадати. Вона вказує на невидимого живого Бога, Який готовий підтримати нас у наших випробуваннях.
