Коли кінорежисер Вілі Оверстріт через свій потужний телескоп показав гостям у прямому ефірі Місяць, вони були вражені таким великим зображенням, реагуючи шепотом і благоговійним страхом. Оверстріт сказав, що це чудове видовище “сповнює нас відчуттям подиву, що існує щось значно більше за нас”.

Псалмоспівець Давид також захоплювався небесними світилами. Він писав: “Коли бачу Твої небеса – діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив, – то що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї, і син людський, про якого Ти згадуєш?” (Пс. 8:4-5).

Смиренне питання Давида викликає в нас благоговіння, особливо тоді, коли ми усвідомлюємо, що після створення Богом нового неба і нової землі потреби у місяці чи сонці більше не буде. Апостол Іван зазначив, що Божа сяюча слава буде забезпечувати нас всім необхідним світлом. “Місто не має потреби ні в сонці, ні в місяці, щоб у ньому світили, – слава-бо Божа його освітила, а світильник для нього – Агнець… А брами його зачинятись не будуть удень, бо там ночі не буде” (Об. 21:23-25).

Які дивовижні слова! Втім відчувати Боже небесне світло можна вже зараз, просто шукаючи Христа, Світло для світу. На думку Оверстріта, “нам треба частіше дивитися вгору”. І нехай при цьому ми побачимо Бога.