Виступаючи перед викладачами, студентами і друзями на святі з нагоди п’ятдесятиріччя семінарії, я відчув себе надзвичайно приниженим. Підійшовши до кафедри зі своїми записами, я подивився на людну аудиторію. Мою увагу привернули поважні професори в академічних мантіях, які сиділи в першому ряду і виглядали дуже серйозними. Я одразу втратив самовладання. Стисло горло; здавалося, мій язик діяв окремо від мозку. Глянувши в конспект, я пробурмотів декілька речень, а потім почав імпровізувати. Не розуміючи, де саме перебуваю у своїх записах, я почав бездумно гортати сторінки, водночас продовжуючи говорити нісенітницю, яка спантеличила всіх присутніх. Якимось чином я завершив свій виступ, вернувся до свого стільця і потупив погляд. Мені хотілося померти.

Однак я зрозумів, що приниження може бути корисним, якщо воно веде до смирення, яке є ключем до Божого серця. В Біблії сказано: “Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать” (Як. 4:6). Він щедро виявляє благодать до смиренних. Бог Сам сказав: “Дивлюсь Я на вбогого та на розбитого духом, і на тремтячого над Моїм словом” (Іс. 66:2). Якщо ми упокорюємо себе перед Богом, Він нас піднімає (Як. 4:10).

Приниження та сором можуть привести нас до Бога, аби ми були Ним сформованими. Оступившись, ми падаємо до Його рук.