Вже ніколи не повернути того сяйва, яким наповнювала моє життя наша дочка Меліса. У пам’яті поступово згасають світлі спогади про те, як вона грала в школі у волейбол. Іноді складно згадати сором’язливу посмішку задоволення на її обличчі під час виконання наших спільних сімейних справ. Смерть дочки у сімнадцятирічному віці забрала від нас радість її присутності.

У книзі Плач Єремії слова пророка свідчать про розуміння, що таке сердечна рана. “Загублена сила моя, – казав він, – та моє сподівання на Господа” (Плач. 3:18). Його обставини дуже відрізнялися від ваших та моїх обставин. Єремія виголошував Божий суд і був свідком поразки Єрусалима. Слава зникла, бо він почувався переможеним (в. 12), самотнім (в. 14) і залишеним Богом (вв. 15-20).

Однак на цьому його життя не закінчилося. Засяяло світло. Будучи пригніченим і зломленим, пророк Єремія вимовив: “Я маю надію” (в. 21); надію, яка походить від усвідомлення, що “це милість Господня, що ми не погинули” (в. 22). Коли зникає сяйво, нам треба пам’ятати, що “не покінчилось [Боже] милосердя, – нове воно кожного ранку” (вв. 22-23). Божа велика вірність сяє навіть у найбільш похмурі дні.