У цьому немає жодної логіки, однак після смерті своїх батьків я боялася, що вони про мене забудуть. Звичайно, їх більше не було на землі, однак саме це сповнювало мене цілковитою непевністю. Я була молодою незаміжньою дівчиною і не розуміла, як без них далі жити. Відчуваючи себе по-справжньому одинокою і самотньою, я зверталася до Бога.
Одного ранку я розказала Господу про свій ірраціональний страх і про смуток, якого він мені завдавав (хоча Бог і так про це знав). У книзі щоденного читання на цей день був текст із Книги пророка Ісаї: “Чи ж жінка забуде своє немовля… Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе” (Іс. 49:15). Бог через пророка Ісаю запевнив, що не забув про Свій народ, і пообіцяв його відновити, пославши Свого Сина Ісуса Христа. Ці слова підтримали мене. Рідко трапляється, щоб мати або батько забули про свою дитину, втім таке можливо. А як щодо Бога? За жодних обставин! Він сказав: “На долонях Своїх тебе вирізьбив Я”.
Божа відповідь могла б мене ще більше налякати. Втім вона дарувала мені мир, тому що Він пам’ятав про мене, і саме цього я потребувала. Тоді я вперше зрозуміла, що Бог ближчий навіть за батьків чи кого-небудь іншого. Він знає, як нам допомогти впоратися навіть з ірраціональними страхами.
