“Якщо я торкнуся Біблії, вона обпече мої руки”, – сказала вчителька англійської мови в коледжі. Моє серце завмерло. В романі, який ми читали того ранку, містилося посилання на біблійний вірш, і я витягла Біблію, аби його прочитати. Вчителька це помітила і прокоментувала. Здавалося, що вона вважала себе надто грішною для прощення, а я не набралася сміливості, щоб розповісти їй про Божу любов і про те, що ми завжди можемо шукати Божого прощення.
Книга Неемії містить приклад каяття і прощення. Через свій гріх ізраїльтяни опинилися в полоні, однак тепер їм було дозволено повернутися до Єрусалима. Коли вони “осілися”, учитель Ездра прочитав їм закон (Неем. 7:73–8:3). Ізраїльтяни каялися у своїх гріхах, згадуючи, що попри їхній гріх Бог їх “не покинув” і “не залишив” (Неем. 9:17, 19). Коли вони кликали, Він їх “чув”; у співчутті та милосерді Він виявляв до них терпіння (вв. 27–31).
Так само Бог виявляє терпіння і до нас. Він нас не залишить, якщо ми вирішимо покаятися і повернутися до Нього. Я б хотіла повернутися до вчительки і сказати, що, незважаючи на її минуле, Господь Ісус любить її і хоче бачити її членом Своєї родини. Так само Він любить вас і мене. Шукаймо Його прощення, і Він його дасть!
