Живучи неподалік скотарського ранчо, гуморист Майк Яконеллі помітив, що, випасаючись, корови схильні блукати. Корова завжди ітиме вперед у пошуках кращого пасовища. Ось на краю ферми вона знайшла під деревом свіжу траву, а за поламаною частиною огорожі – купу смачного листя. Далі корова може вийти далеко за межі паркану, дістатися дороги і поступово заблукати.

До блукання схильні не лише корови. Вівці також блукають. Однак найбільшу схильність блукати імовірно мають люди.

Можливо, це одна з причин, чому в Святому Письмі Бог порівнює нас із вівцями. Через необачні компроміси і нерозсудливі рішення можна легко заблукати, навіть не помічаючи, наскільки далеко ми віддалилися від істини.

Ісус Христос розповів фарисеям притчу про загублену вівцю, яка була настільки цінною для пастуха, що він залишив інших овець, аби віднайти заблукалу. Знайшовши її, він кладе на плечі свої та радіє. А прийшовши додому, він кличе друзів і сусідів, та й каже до них: “Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загублену” (Лк. 15:1-7).

Так само радіє Бог тим, хто до Нього повертаються. Господь Ісус сказав: “Радійте зо мною, бо знайшов я вівцю свою тую загублену” (в. 6). Бог послав Спасителя, аби нас врятувати і привести додому.