Наші автори

Переглянути усе
Cindy Hess Kasper

Сінді Хесс Каспер

Сінді Хесс Каспер вже понад 40 років несе служіння в “Хліб Наш Насущний” – в тому числі і в якості помічника редактора “Наша Щоденна Подорож”. Як досвідчена авторка, Сінді вже більше десяти років пише духовні статті для молоді. Вона є донькою Клер Хесс, головного редактора служіння “Хліб Наш Насущний” з великим стажем. Від нього вона спадкувала любов до співу і праці зі словами. Сінді та її чоловік Том мають трьох дорослих дітей і семеро онуків, спілкування з якими дарує їм велику насолоду.

Статті Сінді Хесс Каспер

У вас є плани?

Каден, вісімнадцятирічний юнак, готувався до вступу в коледж. Він також займався служінням у школі, де навчався, і планував нести подібне служіння в коледжі. Хлопець заощадив зароблені кошти і мав чудові плани стосовно нової роботи. Каден ставив перед собою амбітні цілі, і все йшло за планом.

У хмарі та у вогні

Двадцять восьмого січня 1986 року американський космічний корабель “ Челленджер зруйнувався на сімдесят третій секунді польоту. У скорботній промові до нації президент Рейган процитував рядок з поеми “Високий політ”, у якій Джон Гіллеспі Магі, пілот часів Другої світової війни, написав про “непорушну святість космосу” та відчуття дотику до “Божого обличчя”.

Виправлення з любов’ю

Понад п’ятдесят років мій батько завжди прагнув якнайкраще відредагувати тексти. Він не лише шукав помилки, але і намагався покращити текст з точки зору ясності, логіки, читабельності та граматики. Виправлення батько робив зеленим кольором, а не червоним. Він вважав зелений колір більш “дружнім”, на відміну від червоного, який міг зашкодити новачку чи ослабити впевненість письменника. Батько намагався лагідно показати кращий спосіб.

Інвестування у віру

На Різдво хлопчик з нетерпінням чекав тієї миті, коли можна буде відкрити подарунки. Йому дуже хотілося отримати новий велосипед, однак сподівання не справдились. Він отримав словник. На першій сторінці хлопчик прочитав: “Чарльзу від мами і тата, 1958 рік. З любов’ю і великими сподіваннями на твоє відмінне навчання в школі”.

Маленька рибка

У британського подружжя, яке жило в Західній Африці, зав’язалася міцна дружба з одним місцевим чоловіком. Вони неодноразово розповідали йому про любов Господа Ісуса і про спасіння. Однак їхній друг не поспішав залишати іншу релігію, навіть попри те, що він визнав віру в Христа “великою істиною”. Його турбувала фінансова сторона питання, оскільки він був лідером релігійної громади і залежав від фінансової допомоги, яку там отримував. Він також боявся втратити повагу у своїй громаді.

Неослабна любов

Хайді і Джефф повернулися з тривалого закордонного відрядження у спекотному кліматі і на декілька місяців оселилися з родиною у штаті Мічиган, якраз перед початком зими. Багатьом із їхніх десятьох дітей вперше в житті випала можливість побачити природну красу снігу.

Люди забувають

Одна жінка поскаржилася пастору на часті повторення в його проповідях. “Навіщо ви це робите?” – запитала вона. Проповідник відповів: “Люди забувають”.

Сильний і відважний

Кожної ночі маленький Калеб, закриваючи очі, відчував, як його огортала темрява. Тишу в його кімнаті періодично порушував скрип дерев’яного будинку у Коста-Ріці. Потім на горищі починали метушитися кажани. Мати залишала біля нього нічний світильник, однак хлопчик все одно боявся темряви. Одного разу батько Калеба причепив до його ліжка біблійний текст: “Будь сильний та відважний. Не бійся… бо з тобою Господь, Бог твій” (Єг. 1:9). Калеб почав кожного вечора читати ці слова, і беріг цю Божу обітницю, допоки не поїхав навчатися до університету.

Блукання

Живучи неподалік скотарського ранчо, гуморист Майк Яконеллі помітив, що, випасаючись, корови схильні блукати. Корова завжди ітиме вперед у пошуках кращого пасовища. Ось на краю ферми вона знайшла під деревом свіжу траву, а за поламаною частиною огорожі – купу смачного листя. Далі корова може вийти далеко за межі паркану, дістатися дороги і поступово заблукати.

Відпустити

“Ваш батько залишає нас”, – сказала медсестра хоспісу. Це означало, що настала остання стадія. Я чомусь уявив вулицю, по якій людина безповоротно йде вдалину. В останню годину татового життя ми з сестрою сиділи біля його ліжка, не знаючи, чи чує він нас. Ми поцілували маківку його красивої лисої голови і прошепотіли йому Божі обітниці. Ми проспівали гімн “Вірність Твоя велика” і процитували 22-й Псалом. Ми також сказали, як дуже його любимо, і подякували за те, що він був нашим батьком. Ми знали про його прагнення бути з Ісусом і сказали, що він може до Нього іти. Ці слова були першим болісним кроком відпускання. Через декілька хвилин батька радісно вітали у його вічній оселі.

Улюбленець

Брат мого чоловіка живе у горах Колорадо на відстані приблизно 1200 миль від нас. Незважаючи на цю відстань, Геррітс завжди був улюбленим членом родини за своє чудове почуття гумору і добре серце. Однак, скільки я його знаю, брати та сестри Геррітса часто добродушно жартували над його особливим статусом в маминих очах. Декілька років тому вони навіть подарували йому футболку з жартівливим написом: “Я – мамин улюбленець”. Ми всі тішилися пустощами родичів. Однак прояв справжнього фаворитизму – не привід для жартів.

В гармонії з Духом

Спостерігаючи, як настроювач працював з вишуканим роялем, я згадала, як колись цей інструмент неймовірно звучав, коли на ньому виконували “Варшавський концерт” і чудову мелодію гімну “Великий Боже!” Однак тепер інструмент потребував настроювання. Хоч одні ноти й видавали правильний тон, інші звучали пронизливо або фальшиво, утворюючи неприємне звучання. Настроювач рояля мав забезпечити приємне гармонійне звучання всіх нот, а не лише однаковість звуку кожної клавіші.

Радісні думки

У збірці інтерв’ю Білла Шапіро “Що ми зберігаємо” кожна людина розповідає про єдину річ, яка є настільки важливою і приносить таку радість, що вона ніколи б з нею не розлучилася.

Принеси, що маєш

“Суп із каменю” – це стара казка з багатьма версіями, що розповідає про голодного чоловіка, який приходить у село, але там ніхто не хоче поділитися з ним навіть крихтою їжі. Він наливає у горщик воду, кладе туди камінь і ставить це на вогонь. Заінтриговані селяни спостерігають, як він починає розмішувати свій “суп”. Зрештою один із них приносить дві картоплини, щоб додати їх до супу, інший – декілька морквин. Один чоловік додає цибулю, інший – жменю ячменю. Фермер ділиться молоком. У кінцевому підсумку “суп із каменю” перетворюється на смачну страву.

Свідома доброзичливість

Сідаючи в літак разом зі своїми дітьми, молода мати відчайдушно намагалася заспокоїти трирічну доньку, яка почала вередувати і плакати. Потім кричати почав її голодний чотиримісячний син.