Коли я була дитиною, неподалік нашого будинку в парку встановили списаний танк часів Другої світової війни. Численні таблички забороняли залазити на танк, проте декілька моїх друзів одразу вилізли на башту. Інші діти деякий час вагалися, але потім наслідували приклад перших сміливців. Лише один хлопчик відмовився, показавши рукою на забороняючі таблички. Інший зістрибнув, побачивши неподалік дорослих. Бажання повеселитися переважило розуміння того, що слід дотримуватися правил.

Дитячий непослух живе в кожному з нас. Ми не хочемо, щоб нам вказували, що можна, а що не можна. Але в Посланні Якова сказано, що “хто знає, як чинити добро, та не чинить, той має гріх” (Як. 4:17). У Посланні до римлян апостол Павло писав: “Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені” (Рим. 7:19-20).

Всім християнам знайомі гріховні спокуси. Однак, намагаючись чинити правильно, ми надто часто покладаємося лише на власні сили. Одного разу, коли наше життя на землі закінчиться, ми станемо по-справжньому мертвими для гріховних спонукань. Але до того часу покладімось на силу Того, Чия смерть і воскресіння принесли нам перемогу над гріхом.