Френк Борман командував екіпажем космічного корабля, що вчинив перший пілотований обліт навколо Місяця. Однак це його не вразило. Вся подорож тривала два дні. Френка закачало і знудило. Він сказав, що відчуття невагомості було чудовим лише тридцять секунд. Потім він до нього звик. Наблизившись до Місяця, Френк побачив безліч кратерів. Зробивши декілька фотографій сірої пустелі, екіпаж занудьгував.

Френк дістався туди, де ще ніхто не бував. Однак і цього було недостатньо. Якщо він так швидко стомився від досвіду за межами цього світу, тоді нам, можливо, треба зменшити свої очікування від того, що перебуває в його межах. Еклезіяст зазначив, що на землі ніщо не приносить остаточної радості. “Не насититься баченням око, і не наповниться слуханням ухо” (Екл. 1:8). Можна відчути мить захоплення, однак вона швидко зникає, і ми шукаємо вже іншого захоплення.

Та все ж у Френка була одна радісна мить – коли він побачив, як з мороку Місяця з’являлася Земля. У сонячних променях наш світ засяяв, наче блакитно-білий мармур. Так само справжня радість походить від Божого Сина, Який над нами сяє. Ісус є нашим життям, єдиним джерелом справжнього змісту, любові і краси. Наше справжнє задоволення міститься за межами цього світу. У чому ж наша проблема? Можна дістатися Місяця, однак нам і цього буде замало.