Поки я стояла в черзі за сніданком у християнському конференц-центрі, до їдальні зайшла група жінок. Я посміхнулася, привітавши жінку, яка стала в чергу за мною. У відповідь вона сказала: “Я вас знаю”. Поклавши в тарілки омлет, ми намагалися пригадати, де ми зустрічалися. Я була переконана, що вона мене з кимось переплутала.
Під час обіду ця жінка знову до мене підійшла і запитала: “Ви водите білу машину?”
“Так, кілька років тому в мене була біла машина”, – відповіла я.
Жінка розсміялася. “Майже кожного ранку ми зупинялися біля одного й того самого світлофора неподалік від початкової школи, – сказала вона. – Ви завжди радісно співали і здіймали руки. Думаю, ви славили Бога. Ваш приклад надихнув мене також прославляти Бога навіть у важкі часи”.
Ми разом помолилися, обійнялися і з радістю пообідали.
Моя нова подруга підтвердила, що люди слідкують за поведінкою віруючих, навіть якщо нам здається, що нас ніхто не бачить. Живучи хвалою, ми можемо славити Творця в будь-який час і в будь-якому місці. Усвідомлюючи Божу незмінну любов і вірність, ми відчуваємо тісний зв’язок з Богом і дякуємо Йому за постійну турботу (Пс. 99). Своєю публічною молитвою чи проявом Божої любові через добрі справи ми можемо надихнути інших “Ім’я Його благословляти” (в. 4). Поклоніння Богу виходить за межі ранкового недільного богослужіння.
