У часи великого падіння можна легко повірити, що для нас усе скінчено, що ми втратили шанс на значиме та гідне життя. Так сталося з Еліасом, колишнім в’язнем у нью-йоркській в’язниці максимальної безпеки. Оповідаючи про свої відчуття, він сказав: “Я втратив… надію, надію на майбутнє, надію на свій розвиток”.
Життя Еліаса почало змінюватися завдяки навчальній програмі Бард-коледжу “В’язнична ініціатива”. Під час навчання він став членом дискусійного клубу, де у 2015 році разом зі своєю командою переміг на дебатах команду з Гарварда. Для Еліаса “участь у команді… слугувала доказом, що надія не втрачена”.
Подібні зміни відбуваються в наших серцях, коли ми починаємо розуміти, що добра звістка про Божу любов у Христі Ісусі стосується і нас. Ми з подивом починаємо усвідомлювати, що не все втрачено, що в Бога для нас є майбутнє.
Це майбутнє не можна заслужити чи втратити. Воно залежить виключно від Божої надзвичайної благодаті та сили (2 Петр. 1:2-3). Це майбутнє, в якому ми вільні від відчаю у світі та у своїх серцях, і сповнюємося Божою “славою та чеснотою” (в. 3). Це майбутнє гарантоване завдяки неймовірним обітницям Христа (в. 4), і воно є майбутнім “волі [та] слави синів Божих” (Рим. 8:21).
