Допомагаючи сину у виконанні домашнього завдання по математиці, я побачив, що він зовсім не хотів виконувати численні задачі, пов’язані з одним і тим самим математичним принципом. “Тату, я це зрозумів!” – твердив він, сподіваючись, що я дозволю йому не виконувати все домашнє завдання. Тоді я йому пояснив, що принцип так і залишиться просто принципом, якщо ми не навчимося використовувати його на практиці.

Про важливість практики апостол Павло писав своїм друзям у Филипах: “Чого ви від мене й навчилися, і прийняли, і чули та бачили, – робіть те!” (Фил. 4:9). Він згадує п’ять речей: примирення, спонукаючи до нього Еводію і Синтихію (вв. 2-3); радість, закликаючи читачів її культивувати (в. 4); лагідність, спонукаючи виявляти її до світу (в. 5); молитву, навчаючи їх молитві особисто і письмово (вв. 6-7); та зосередженість, яку він виявляв навіть у в’язниці (в. 8). Примирення, радість, лагідність, молитва і зосередженість – це те, до чого ми, віруючі в Ісуса, покликані. Як і будь-яку звичку, ці чесноти потрібно практикувати.

Добра новина, про яку Павло вже сказав филип’янам, полягає в тому, що “то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю” (Фил. 2:13). Ми ніколи не робимо це власними силами. Усім необхідним для цього забезпечить Бог (Фил. 4:19).