“Вона непогана, втім не настільки гарна, щоб мене зачарувати”, – говорить містер Дарсі в романі Джейн Остін “Гордість та упередження”. Ця фраза з книги врізалася в мою пам’ять і зробила сильний вплив на мене. Я твердо вирішила, що містер Дарсі мені ніколи не сподобається.
Втім я була не права. Подібно до героїні роману Елізабет Беннет, я також повільно і неохоче змінювала свої погляди. Я не була готова пізнати весь характер Дарсі, бо керувалася лише своєю реакцію на один із його найгірших вчинків. Закінчивши читати роман, я подумала: у стосунках з ким я робила таку саму помилку? Чиєю дружбою я знехтувала через власний осуд?
В основі віри в Господа Ісуса Христа лежить те, що Спаситель побачив, полюбив і прийняв нас у нашому найгіршому стані (Рим. 5:8; 1 Ів. 4:19). Це диво, що ми можемо залишити свою стару фальшиву природу заради того, ким ми насправді є в Христі Ісусі (Еф. 4:23-24). Радісно усвідомлювати, що ми більше не самотні, що ми є частиною родини, “тіла” тих, хто вчиться жити “в любові” – у справжній і безумовній любові (Еф. 5:2).
Пам’ятаючи про те, що для нас зробив Христос (в. 2), хіба можна не сприймати інших так, як Він сприймає нас?
