Іноді сказане дітьми може допомогти нам краще зрозуміти Божу істину. Колись ввечері я розповіла своїй маленькій дочці про одне з найвеличніших див християнської віри: Бог через Свого Сина і Духа живе у Своїх дітях. Укладаючи дочку спати, я сказала, що з нею і в ній перебуває Ісус. “Він у моєму животику?” – запитала вона. “Ні, ти Його не проковтнула, – відповіла я, – однак Він все одно з тобою”.

Буквальне розуміння дочки, що Ісус перебував “у її животику”, наштовхнуло мене на роздуми про те, як Він оселився в мені, коли я попросила Його стати моїм Спасителем.

Апостол Павло згадав про це диво під час молитви за те, аби Святий Дух зміцнив ефеських віруючих, щоб Христос “через віру замешкав у [їхніх] серцях” (Еф. 3:17). Завдяки близькому перебуванню Ісуса вони змогли осягнути, як сильно Він їх полюбив. Завдяки цій любові вони були здатні зростати у вірі, зі смиренням та лагідністю виявляти любов до інших, і з любов’ю говорити правду (4:2, 25).

Перебування Ісуса в Його учнях означає, що Господня любов ніколи не залишає тих, хто прийняв Його у своє життя. Любов Ісуса, яка перевищує будь-яке розуміння (Еф. 3:19), вкорінює нас у Ньому, допомагаючи нам усвідомлювати Його велику любов до нас.

Найкраще виражають це слова з дитячої пісеньки: “Так, Ісус мене любить!”