У старому фотоальбомі моїх батьків міститься фотографія маленького хлопчика. У нього кругле обличчя, веснянки та пряме світле волосся. Він любить мультики, ненавидить авокадо і має лише одну платівку групи АВВА. У фотоальбомі також є фотографії підлітка. У нього довге обличчя і хвилясте волосся. У нього немає веснянок, йому подобається авокадо, він дивиться фільми і ніколи не скаже, що в нього є платівка групи АВВА! Хлопчик та підліток мало схожі між собою. У науковому розумінні в них різна шкіра та кров, різні зуби та кістки. Втім і хлопчик, і підліток – це я. Цей парадокс спантеличував філософів. Ким ми є насправді, враховуючи, що змінюємося протягом життя?
Відповідь надає Писання. Відтоді, як Бог почав ткати нас в утробі матері (Пс. 138:13-14), ми зростали в унікальний образ. Ми не можемо уявити, ким нарешті станемо, натомість знаємо, що ми, Божі діти, врешті-решт уподібнимося Ісусу (1 Ів. 3:2): наше тіло, але Його природа, наша особистість, але Його характер, усі наші дари, але жодного гріха.
Допоки Ісус не повернувся, ми змінюємося в напрямку до цього майбутнього єства. Завдяки Його праці ми крок за кроком усе більше відображаємо Його образ (2 Кор. 3:18). Ми ще не ті, ким маємо бути, однак з усе більшим уподібненням до Ісуса наближаємося до свого справжнього єства.
