Американському президенту Франкліну Рузвельту часто доводилося проводити прийоми в Білому Домі, де на нього чекала черга охочих привітатися з ним. Однак він скаржився, що ніхто не звертає увагу на його слова. Отже, президент вирішив вдатися до експерименту. Кожному, хто підходив і тиснув йому руку, він казав: “Цього ранку я вбив свою бабусю”. Гості відповідали на кшталт: “Чудово! Так тримати. Нехай Бог вас благословить, сер”. Так тривало, допоки в кінці не дійшла черга до посла Болівії, і слова президента нарешті були почуті. Спантеличений посол прошепотів: “Впевнений, вона цього заслужила”.

Ви міркували над тим, чи люди справді уважно вас слухають? Або ще гірше, чи чує вас Бог? Про те, чи чують вас люди, можна дізнатися по їхнім відповідям або по зоровому контакту. Однак звідки ми знаємо, що Бог чує нас? Що нам робити? Покладатися на власні відчуття? Дивитися, чи відповідає Бог на наші молитви?

Бог пообіцяв, що після сімдесятирічного полону Він поверне Свій народ з Вавилону до Єрусалима і потурбується про його майбутнє (Єр. 29:10-11). Народ до Нього покличе, і Він його почує (в. 12). Народ знав, що Бог чув його молитви, бо Він обіцяв це. Те саме стосується і нас (1 Ів. 5:14). Нам не треба покладатися на відчуття або чекати ознаки, що Бог нас чує. Бог пообіцяв прислуховуватися, і Він завжди виконує Свої обітниці (2 Кор. 1:20).