Моя молодша донька повернулася з подорожі до Амстердама і привезла звідти мені в подарунок запаковані цибулини тюльпанів. Я раділа дарунку так само, як і її поверненню. У той же час тюльпани – це не мої улюблені квіти. Багато з них рано цвітуть і швидко в’януть. Крім того, саджати їх спекотного липня було б неправильно.
Отже, у кінці вересня я нарешті посадила цибулини, які були привезені донькою. Я саджала їх з любов’ю. Думаючи про доньку, я все більше сповнювалась турботою про цибулини. Висадивши всі рослини, я благословила їх, побажавши їм “гарного сну” і сподіваючись побачити весною їхній цвіт.
Моє заняття нагадало мені про Божий заклик до нас любити один одного, навіть якщо ми не всі “улюблені” один для одного. Не озираючись на минулі “бур’яни” в житті одне одного, ми отримуємо від Бога можливість виявляти любов до інших навіть у спекотні періоди. Згодом між нами розквітає взаємна любов. Господь Ісус сказав: “По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою” (Ів. 13:35). Зазнавши обрізки, ми здатні розквітати так, як розквітали наступної весни мої тюльпани. Це сталося саме в ті вихідні, коли до мене ненадовго приїхала донька. “Дивись, який цвіт!” – з радістю сказала я.
