Перебуваючи на смертному одрі, Анна Вілберфорс (тітка британського аболіціоніста Вільяма Вілберфорса), написала листа, у якому згадала про смерть знайомого віруючого в Господа Ісуса Христа: “Він щасливий, бо ввійшов у славу і тепер перебуває в присутності Господа Ісуса, Якого він щиро любив. Моє серце неймовірно радіє цьому”. Далі вона сказала про себе: “Я – то краще, то гірше, а Ісус – добрий, як завжди”.
Її слова нагадали мені про Псалом 22, у якому Давид пише: “Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені” (в. 4). Саме в долині смертної темряви його опис Бога стає дуже особистим. Псалмоспівець Давид переходить від розмови про Бога на початку псалма – “Господь – то мій Пастир” (в. 1) – до розмови з Ним: “Бо Ти при мені” (в. 4).
Як чудово знати, що всемогутній Бог, Який “витворив землю та світ” (Пс. 89:2), настільки нас любить, що перебуває з нами навіть у найскрутніших обставинах. Якою б не була наша ситуація, ми завжди можемо звернутися до нашого доброго Пастиря, Спасителя і Друга та відчути Його доброту. Слава Богу, що смерть переможена, і ми будемо “пробувати в домі Господньому довгі часи!” (Пс. 22:6).
