Поховавши свою єдину дитину, Хаг і ДіДі не знали, як відтепер себе називати. В англійській мові немає слова, яким би можна було описати батьків, які втратили дитину. Дружина без чоловіка є вдовою. Чоловік без дружини є вдівцем. Дитина без батьків є сиротою. А батьки, чия дитина померла, є невизначеною порожнечею болю.
Викидень. Раптова смерть немовляти. Самогубство. Хвороба. Нещасний випадок. Смерть забирає дитину з цього світу і позбавляє батьків чітко визначеної ідентичності.
Богу зрозумілий цей спустошливий біль. Його Єдиний Син Ісус, вмираючи на хресті, кликав до Нього: “Отче, у руки Твої віддаю Свого духа!” (Лк. 23:46). Бог був Отцем ще до земного народження Ісуса Христа і залишався Отцем у мить останнього подиху Ісуса. Бог залишався Отцем і тоді, коли мертве тіло Його Сина поклали в гробницю. Бог донині є Отцем воскреслого Сина, сповнюючи всіх батьків надією, що їхні діти знову оживуть.
Як ви називаєте Небесного Отця, Який пожертвував Своїм Сином заради всесвіту, заради вас і заради мене? Він був і залишається Отцем. Якщо в словнику горя бракує слів описати біль втрати, Бог все одно є нашим Отцем і називає нас Своїми дітьми (1 Ів. 3:1).
