Наш автобус нарешті прибув у довгоочікуваний пункт призначення – на місце археологічних розкопок в Ізраїлі, у яких ми планували взяти участь. За словами керівника проєкту, усе, що ми дістанемо з-під землі, лишалося там неторканим тисячі років. Викопуючи розбиті рештки гончарних виробів, ми відчували дотик до древньої історії. Згодом нас повели на станцію, де всі ці уламки давно розбитих глечиків збирали докупи.
Майстри, які відновлювали стародавні розбиті вироби, нагадували Бога, Який любить склеювати розбите. У 30-му Псалмі Давид написав такі слова: “Я забутий у серці, немов той небіжчик, став я немов та розбита посудина” (Пс. 30:13). Нам невідомо, що стало приводом для написання цього псалма, однак життєві труднощі Давида часто знаходили своє відображення в піснях плачу, як і цього разу. Псалом змальовує його розбитим через небезпеку, ворогів та відчай.
До кого ж він звертався по допомогу? У вірші 17 Давид кличе до Бога: “Хай засяє обличчя Твоє на Твого раба, та спаси мене в ласці Своїй”.
Господь, Якому довіряв псалмоспівець Давид, і сьогодні є Богом, Який лагодить розбите. Він лише закликає нас до Нього звертатися і покладатися на Його милість.
