Я почала читати Біблію своїм синам, коли найменший, Ксав’єр, тільки-но пішов у дитячий садок. Я шукала повчальні тексти і ділилася віршами, які можна було застосувати до наших обставин, і які заохочували синів молитися разом зі мною. Ксав’єр легко запам’ятовував біблійні тексти. Якщо ми зазнавали труднощів і потребували мудрості для їх подолання, він цитував вірші, які проливали світло на Божу істину.

Одного дня я розсердилася і грубо розмовляла в його присутності. Мій син обійняв мене і сказав: “Мамо, практикуй те, що проповідуєш”.

Лагідне нагадування сина співзвучне з порадою апостола Якова до юдейських віруючих, розпорошених по інших країнах (Як. 1:1). Пояснюючи, як гріх може заважати нашому свідоцтву про Христа, Яків закликав прийняти “із лагідністю всіяне слово” (в. 21). Якщо ми слухаємо Святе Письмо, але не виконуємо його, то нагадуємо людей, які дивляться в дзеркало і одразу забувають, як вони виглядають (вв. 23-24). Отже, ми можемо забути про наданий нам привілей – бути носіями Божого образу через виправдання кров’ю Христа.

Але віруючі в Ісуса мають звіщати Євангеліє. Святий Дух нас змінює і допомагає бути кращими Божими представниками та посланцями доброї звістки. Відображаючи світло Божої істини і любові всюди, куди нас посилає Бог, ми можемо вказувати іншим на Ісуса, практикуючи те, що проповідуємо.