У десятому столітті Абд-аль-Рахман ІІІ був правителем Кордоби в Іспанії. Після п’ятдесяти років успішного правління, коли його “любили піддані, боялися вороги і поважали союзники”, він глибоко проаналізував своє життя. “Багатство і слава, влада і насолода лише чекали на мій поклик”, – казав він. Втім, коли порахував, скільки днів він відчував себе по-справжньому щасливим, то в підсумку вийшло лише чотирнадцять. Як сумно.
Автор книги Еклезіястова також мав багатство і славу (Екл. 2:7-9), владу і насолоду (Екл. 1:12; 2:1-3). Аналіз його життя також протвережував. Він усвідомив, що багатство тільки викликало бажання ще більшого збагачення (Екл. 5:9-10), а насолоди мало що давали (Екл. 2:1-2). Успіх може залежати як від удачі, так і від здібностей (Екл. 9:11). Однак його оцінка не завершується так безрадісно, як аналіз Абд-аль-Рахмана. Вірячи, що Бог є джерелом справжнього щастя, автор книги Еклезіястова вважав, що їжі, праці та вчиненню добра можна радіти, якщо робити це разом із Богом (Екл. 2:25; 3:12-13).
“О, людино! Не покладай свою надію на цей світ!” – завершив свої роздуми Абд-аль-Рахман. Автор книги Еклезіястова з цим би погодився. Оскільки ми створені для вічності (Екл. 3:11), земні насолоди і досягнення самі по собі не принесуть нам задоволення. Справжнє щастя можливе лише з Богом.
