Ми вже приїхали? – Ще ні. Ми вже приїхали ? – Ще ні. Такою була наша гра під час першої (і, звичайно, не останньої) шістнадцятигодинної подорожі додому з Колорадо в Арканзас, коли наші діти були ще маленькими. Якби я отримував долар за кожний раз, коли вони мене питали, я б назбирав цілу купу грошей. Це запитання задавали мої діти, і це запитання задавав я, водій: “Ми вже приїхали?” А відповідь залишалася незмінною: “Ще ні, однак вже скоро”.
Багато дорослих також задають подібні питання, хоч і не завжди вголос. Ми робимо це з однієї причини: ми втомилися, і наші очі “зів’яли з печалі” (Пс. 6:8). Ми “змучилися… від стогнання” (в. 7) через усе: через вечірні новини, щоденні труднощі на роботі, нескінченні проблеми зі здоров’ям, напружені стосунки. Цей перелік можна продовжувати. Ось чому ми й запитуємо: “Ми вже на місці? Скільки ще, Господи, скільки ще?”
Автор псалма добре розумів змученість і чесно задавав Богу це важливе запитання. Бог, як турботливий Отець, почув благання Давида і у Своїй великій милості прийняв їх (в. 10). Бог не засоромив його за ці запитання. Ми також можемо сміливо приходити до Небесного Отця з чесним молінням: “Доки?” Його відповіддю може бути: “Ще ні, однак вже скоро. Я – добрий. Довіряйте Мені”.
