То був важкий день, коли мій чоловік, як і багато інших людей, дізнався, що через пандемію COVID-19 його невдовзі відправлять у неоплачувану відпустку. Ми вірили, що Бог потурбується про наші потреби, однак невизначеність все одно лякала.

Намагаючись впоратися зі своїми емоціями, я почала перечитувати улюблену поему, написану в сімнадцятому столітті реформатором Іваном від Хреста. У поемі під назвою “Я зайшов, не знаючи куди” сказано, що, “виходячи за межі розуміння”, ми вчимося “пізнавати Бога в усіх Його проявах”. Саме це ми з чоловіком намагалися робити в той період: перенаправляти нашу увагу з того, що ми контролюємо і розуміємо, до неочікуваних, таємничих і чудових способів Божого прояву навколо нас.

Апостол Павло закликав віруючих до подорожі від видимого до невидимого, від зовнішньої дійсності до внутрішньої, від тимчасових труднощів до слави “у безмірнім багатстві… вічної ваги” (2 Кор. 4:17).

Павло закликав до цього не через брак співчуття до страждань віруючих. Він просто знав, що лише відпустивши те, що можна зрозуміти, вони могли відчути втіху, радість і надію, яких так потребували (вв. 10, 15-16). Вони могли пізнати диво оновлення завдяки Христу.