Повіривши в Ісуса, я поділилася Євангелієм зі своєю матір’ю, очікуючи, що вона також повірить в Нього. Натомість вона цілий рік не спілкувалася зі мною. Через свій поганий досвід у стосунках з людьми, які називали себе християнами, вона почала ставитися з недовірою до всіх віруючих. Я молилася за неї і щотижня намагалася з нею зв’язатися. Святий Дух мене утішив і продовжував працювати в моєму серці, а мати і далі берегла мовчання. Коли вона нарешті відповіла на мій телефонний дзвінок, я поставилася до неї з любов’ю і вирішила використовувати будь-яку можливість, аби ділитися з нею Божою істиною. Через кілька місяців після нашого примирення мати сказала, що я змінилася, а майже через рік вона прийняла Ісуса як свого Спасителя, що лише поглибило наші стосунки.
Віруючі в Ісуса мають доступ до найкращого дару для людства – до Христа. Апостол Павло каже, що нам треба виявляти “запашність знання про [Христа]… на всякому місці” (2 Кор. 2:14). Для тих, хто вірить, ми “Христова запашність”, а для тих, хто відкидає Ісуса, ми “смертельна запашність” (вв. 15-16).
Прийнявши Христа своїм Спасителем, ми отримуємо привілей використовувати свій обмежений час на землі для розповсюдження Його істини, яка змінює життя. Яку б ціну ми не мусили платити, Божа добра звістка завжди варта того, щоб нею поділитися.
