Моя похилого віку тітка лежала на лікарняному ліжку з усмішкою на обличчі. Її сиве волосся було укладене назад, а на щоках виднілися зморшки. Тітка небагато говорила, втім я й досі пам’ятаю її слова, коли мої батьки разом зі мною відвідали її. Вона прошепотіла: “Я не самотня. Зі мною Ісус”.

Мене вразили слова тітки. Її чоловік помер декілька років тому, а діти жили дуже далеко. У майже дев’яносторічному віці вона самотньо лежала в ліжку, ледве здатна рухатися. Однак вона говорила, що не самотня.

Моя тітка вірила словам Господа Ісуса Христа, які Він промовив учням: “Я перебуватиму з вами повсякденно” (Мт. 28:20). Вона знала, що з нею перебував Дух Христа, як Він і обіцяв, коли закликав учнів іти у світ і звіщати Його послання (в. 19). Ісус сказав, що Святий Дух перебуватиме з учнями і з нами (Ів. 14:16-17).

Я певна, що моя тітка відчувала дійсність цієї обітниці. Хоча вона і лежала в ліжку, в ній перебував Дух Божий. І цей Дух через неї сповістив цю істину мені, молодій племінниці, яка повинна була почути ті слова і прийняти їх до серця.