Дослідники кажуть, що між щедрістю і радістю існує зв’язок. Ті, хто жертвує іншим свої гроші і свій час, щасливіші за тих, хто цього не робить. Це наштовхнуло одного психолога на висновок: “Перестаньмо вважати жертвування моральним обов’язком, почнімо думати про це, як про джерело насолоди”.

Якщо жертвування робить нас щасливими, у мене виникає питання: чи має щастя бути метою нашого жертвування? Якщо ми щедрі лише у випадках, коли нам це приносить задоволення, як бути з більш складними і буденними потребами, які вимагають нашої участі?

Святе Письмо також пов’язує щедрість із радістю, але на іншій основі. Пожертвувавши власне майно на будівництво храму, цар Давид закликав до цього й інших ізраїльтян (1 Хр. 29:1-5). І народ відгукнувся, щедро і радісно даючи золото, срібло і коштовне каміння (вв. 6-8). Зверніть увагу, що “вони жертвували Господеві з цілого серця ” (в. 9). Святе Письмо не закликає, аби ми жертвували лише тому, що це зробить нас щасливими. Ми маємо жертвувати від щирого серця, а радість часто йде слідом.

Місіонери знають, що легше зібрати кошти на благовістя, ніж на адміністративні потреби, бо віруючим в Ісуса Христа подобається усвідомлювати, що вони фінансують передову працю. Будьмо щедрими й стосовно інших потреб. Зрештою, Ісус віддав Себе, аби задовольнити наші потреби (2 Кор. 8:9).