Гай Брайант, нежонатий і бездітний чоловік, працював у нью-йоркській службі дитячої соціальної допомоги. Він щоденно стикався з величезною потребою в прийомних батьках. За одне десятиліття через його опіку пройшло більше п’ятдесяти дітей. Одного разу він опікував аж дев’ятьох дітей. Брайант пояснив: “Кожного разу знаходилася дитина, яка потребувала місця, де б вона могла перебувати. Якщо у вашому домі і серці є місце, ви просто візьмете її до себе. І вам не треба довго над цим думати”. Прийомні діти, які вже стали дорослими і почали жити власним життям, досі мають ключі від будинку Брайанта і часто приходять до нього на недільний обід. Брайант до багатьох виявив батьківську любов.

У Святому Письмі сказано, що Бог приймає всіх забутих і знедолених. Хоча деякі віруючі почувають себе такими, Господь обіцяє бути з ними поруч. Бог є “сиротам батько” (Пс. 67:6). Якщо ми стали самотніми, Бог все одно з нами. Він простягає до нас руки, наближає нас до Себе і дає нам надію. “Бог самітних уводить до дому” (в. 7). В Ісусі Христі інші віруючі складають нашу духовну родину.

Якими б не були труднощі в родині – самотність, залишення або проблеми в стосунках, – пам’ятаймо, що нас люблять. З Богом ми більше не сироти.