Після двадцяти двох років спільного життя я іноді дивуюся нашому щасливому шлюбу з Меррін. Я – письменник, а Меррін – статист. Я працюю зі словами, вона працює з числами. Я прагну краси, а вона прагне функціональності.

Меррін прибуває на зустрічі заздалегідь, а я іноді запізнююсь. Я схильний куштувати щось нове, а вона замовляє одне й те саме. Після двадцяти хвилин перебування в художній галереї я тільки починаю огляд витворів мистецтва, а Меррін вже сидить у кафе, дивуючись, скільки я ще там буду. Ми даємо один одному багато можливостей для прояву терпіння!

Але в нас є й спільні риси: почуття гумору, любов до подорожей і спільна віра, яка допомагає нам молитися і знаходити компроміси. Меррін навчила мене дисципліні, а я навчив її розслаблятися. Працюючи з нашими відмінностями, ми стали кращими людьми.

Апостол Павло використовує шлюб, як метафору для церкви (Еф. 5:21-33). У церкві, як і в шлюбних стосунках, об’єднані зовсім різні люди, що потребує від них смирення, “у любові терплячи один одного” (Еф. 4:2). Спільна віра і взаємне служіння в церкві сприяють більшій єдності та зрілості (вв. 11-13).

Відмінності між людьми можуть призвести до великого розчарування, як у церкві, так і в шлюбі. Втім при належному ставленні вони можуть допомогти нам уподібнюватись Христу.