У 1879 році люди, які спостерігали за Вільямом Білом, імовірно, вважали його безумцем. Вони бачили професора ботаніки, який узяв двадцять пляшок, наповнив їх різним насінням і закопав у землю. Однак люди не знали, що Біл проводив експеримент щодо життєздатності насіння, який мав тривати століттями. Через кожні двадцять років одна з пляшок мала бути викопана, аби посадити насіння, яке в ній містилося, і подивитися, що з нього проросте.

Господь Ісус багато казав про сіяння насіння, часто уподібнюючи це розповсюдженню “слова” (Мр. 4:15). Він розповідав, що деяке насіння буде вкрадене сатаною, інше не зможе пустити коріння через брак ґрунту, а ще інше не зможе прорости, бо його заглушить навколишнє життя (вв. 15-19). Коли ми розповсюджуємо добру звістку, від нас не залежить, яке насіння проросте. Наше завдання – просто сіяти Євангеліє, розповідати іншим про Ісуса: “Ідіть по цілому світові, та всьому творінню Євангелію проповідуйте” (Мр. 16:15).

У 2021 році була викопана ще одна пляшка Біла. Дослідники висадили насіння в ґрунт, і частина насіння, зрештою, проросла, переживши понад 142 роки. Коли ми свідчимо про свою віру іншим, то не знаємо, чи пустить наше слово коріння і коли це станеться. Втім пам’ятаймо, що насіння доброї звістки може і через багато років “прорости” в серці людини (Мр. 4:20).