Я не любитель кави, однак вдихання запаху кавових зернят одразу приносить мені відчуття втіхи і водночас туги. Коли наша дочка Меліса облаштовувала свою спальню, вона поставила в ній чашу з кавовими зернами, аби кімната була наповнена приємним ароматом кави.
Минуло вже майже двадцять років відтоді, як її земне життя у віці сімнадцяти років закінчилось через автокатастрофу, однак ми й досі зберігаємо цю чашу з кавовими зернами. Вона слугує постійним ароматичним спогадом про життя Меліси з нами.
Святе Письмо також використовує пахощі в якості нагадування. Пісня над піснями посилається на пахощі, як на символ кохання між чоловіком та жінкою (див. Пісн. 1:3; 4:11, 16). У книзі пророка Осії Боже прощення Ізраїлю названо “пахощами… мов Ливан” (Ос. 14:7). Коли Марія намастила ноги Ісуса миром, “пахощі мира наповнили дім” (Ів. 12:3); це вказувало на майбутню смерть Ісуса Христа (див. в. 7).
Алегорія пахощів може також допомогти нам не забувати, яке свідоцтво віри ми розповсюджуємо серед людей. Апостол Павло сказав про це так: “Ми-бо для Бога Христова запашність серед тих, хто спасається, і тих, які гинуть” (2 Кор. 2:15).
Як аромат кавових зернят нагадує мені про Мелісу, так і наші життя нехай розповсюджують аромат любові Господа Ісуса, нагадуючи іншим про їхню потребу в Ньому.
