Коли моїй дочці подарували двох крабів, вона насипала в скляний акваріум пісок, аби цим створінням було де лазити і рити нори. Потім вона наповнила акваріум водою, додала туди протеїн, овочеві залишки для їхнього харчування. Здавалося, що краби були щасливі. Але одного дня вони зникли. Ми шукали їх усюди. Зрештою, ми дізналися, що вони були під піском, і перебуватимуть там приблизно два місяці, допоки не скинуть із себе старі панцирі.

Минуло два місяці. Потім ще один місяць , і я почала хвилюватись, чи не померли вони. Чим довше ми чекали, тим більш нетерплячою я ставала. Зрештою, ми побачили ознаки життя, і краби вилізли з піску.

Чи сумнівалися ізраїльтяни в здійсненні Божого пророцтва стосовно них, поки вони перебували у вавилонському полоні? Чи охоплював їх відчай? Чи виникало у них побоювання, що вони назавжди залишаться в полоні? Бог через Єремію сказав: “Я до вас завітаю, і справджу Своє добре слово про вас, щоб вернути вас…” (Єр. 29:10). Минуло сімдесят років, і Бог спонукав перського царя Кіра дозволити юдеям повернутися до Єрусалима і відбудувати там храм (Езд. 1:1-4).

У періоди очікування, коли здається, що нічого не відбувається, Бог не забуває про нас. Святий Дух допомагає нам розвивати терпіння, і ми пізнаємо, що Бог дає надію, виконує обітниці і контролює майбутнє.