Метушливого дня перед Різдвом у відділення пошти зайшла літня жінка. Спостерігаючи за її повільною ходою, терпеливий працівник пошти привітав жінку: “Вітаю, молода леді!” Його слова прозвучали по-дружньому, втім декому, можливо, почувся в них натяк на те, що якби вона була молодшою, то було б краще.

Біблія показує, що літні люди можуть відродити нашу надію. Коли Йосип та Марія принесли до храму Ісуса, щоб посвятити Його Господу (Лк. 2:23; див. Вих. 13:2, 12), в центрі уваги раптом опинились двоє літніх віруючих.

Спочатку Семен, який роками чекав на мить, коли зможе побачити Месію, “взяв… на руки [Ісуса], хвалу Богу віддав та й промовив: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами»” (Лк. 2:28-31).

А потім до них долучилася Анна, пророчиця, яка “дожила до глибокої старости” (в. 36). Вдова, яка прожила в шлюбі лише сім років, до вісімдесяти чотирьох років ніколи не залишала храм, “служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами”. Побачивши Ісуса, Анна почала славити Бога і говорити “про Нього всім, хто визволення Єрусалиму чекав” (вв. 37-38).

Ці двоє оптимістично налаштованих служителів закликають нас завжди і в будь-якому віці надіятись на Бога, покладаючи на Нього великі сподівання.