Одного разу я йшов по вулиці, а десь за квартал від мене йшов інший чоловік. У його руках було декілька пакетів. Раптом він спіткнувся і впав. Перехожі допомогли йому піднятись і зібрати розкидані речі. Втім дещо вони не помітили – гаманець, який лишився на тротуарі. Я підняв його і побіг за незнайомцем, аби віддати йому цю, безумовно, важливу річ. “Сер! Сер!” – кликав я і, нарешті, привернув його увагу. Він повернувся якраз у ту мить, коли я до нього підбіг. Ніколи не забуду його погляд, в якому подив змінився на радісну вдячність.

Спочатку я просто йшов за цією людиною, однак потім моє слідування перетворилось на переслідування. У заключному вірші Псалма 22 сказано: “Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть” (в. 6). Слово “супроводити” добре узгоджується із загальним контекстом уривка, втім оригінальне єврейське слово має більш динамічне значення. Воно буквально означає “переслідувати чи гнатися”, наче хижак, який полює на жертву (уявіть, наприклад, як вовк переслідує вівцю).

Боже добро й милосердя не слідують за нами повільно, наче пес, який ліниво йде за своїм господарем. Ні, вони переслідують нас! Як я наздоганяв перехожого, аби віддати йому гаманець, так нас наздоганяє й Добрий Пастир, Який любить нас вічною любов’ю (вв. 1, 6).