В оповіданні аргентинського письменника Хорхе Луїса Борхеса мовиться про римського солдата Марка Руфе, який випив води з таємної ріки і став безсмертним. Однак з часом Марк усвідомлює, що безсмертя зовсім не таке, яким він собі його уявляв. Життя без меж виявилось життям без змісту. Саме смерть придає життю значення. Марк знаходить протиотруту – струмок чистої води. Напившись із нього, він ранить руку об терен. Крапля крові, що з’явилася, знаменує повернення смертності.
Як і Марк, ми також іноді з відчаєм думаємо про згасання життя і неминучість смерті (Пс. 87:4). І можна погодитися з тим, що смерть придає життю зміст і значення. Втім на цьому подібність закінчується. На відміну від Марка, ми знаємо, що справжнє значення нашому життю надає смерть Христа. Кров’ю, яку Ісус пролив на хресті, Він переміг смерть (1 Кор. 15:54). Нашою протиотрутою стала Його “жива вода” (Ів. 4:10). Для тих, хто її випив, змінюються всі закони життя, смерті і безсмертя (1 Кор. 15:52).
Так, ми не здатні уникнути фізичної смерті, втім для нас це вже неважливо. Господь Ісус звільнив нас від страху смерті (Євр. 2:11-15). У Христі нам гарантовано вічне життя і значима радість у небесах.
