У короткому оповіданні-трилері Фредеріка Брауна “Стук” говориться: “Остання людина на Землі сиділа самотньо в кімнаті. Пролунав стукіт у двері…” Ой! Хто це може бути і що йому треба? Що за таємнича істота прийшла за нею? Тепер вона безумовно не в повній самотності.

І ми теж не самотні.

Церква в Лаодикії чула стукіт у свої двері (Об. 3:20). Що за надприродна Істота до неї прийшла? Її звали Ісус, “Перший і Останній… і Живий” (Об. 1:17-18). Його очі горіли, наче вогонь. Його обличчя було “немов сонце, що світить у силі своїй” (в. 16). Коли апостол Іван побачив блиск Його слави, “то до ніг Йому впав, немов мертвий” (в. 17). Віра в Христа починається зі страху перед Богом.

Ми не самотні, і це також втішає. Ісус Христос – сяйво Божої слави та образ Його іпостасі, Він тримає всесвіт “словом сили Своєї” (Євр. 1:3). Однак Він використовує Свою силу не для того, щоб знищити нас, а щоб являти нам Свою любов. Ось Його слова: “Коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду, і буду вечеряти з ним, а він зо Мною” (Об. 3:20). Наша віра починається зі страху: хто там за дверима? Але завершується радістю та благословінням. Ісус обіцяє завжди бути поруч із вами, навіть якщо ви залишитеся останньою людиною на Землі. Подяка Богові, що ми не самотні!