Багато років тому я піклувалась про свою матір, поки вона перебувала в хоспісі. Я вдячна Богу за ті чотири місяці, коли Він дозволив мені їй послужити, і я просила Його допомогти мені пройти шлях скорботи. Мені часто було складно славити Бога, у той час як я відчувала емоційне замішання. Коли ж моя мати зробила свій останній вдих, мене охопили сильні ридання, і я прошепотіла: “Алілуя”. Довгий час я відчувала себе винною за славослів’я Бога в ту спустошливу мить, поки роками пізніше я не поглянула уважно на Псалом 29.
У “Пісні освячення дому” Давид прославляв Бога за Його вірність і милість (вв. 2-4). Він закликав інших: “Співайте Господеві” (в. 5). Потім Давид поглянув, як Бог тісно переплітає труднощі і надію (в. 6). Він визнав, що є часи горя і радості, часи відчуття безпеки і збентеженості (вв. 7-8). Його благання про допомогу пронизані впевненістю в Бозі (вв. 8-11). Відлуння цієї хвали чується в миті плачу і веселощів, горя і радості (в. 12). Зрештою, Давид говорить про свою нескінченну відданість Богу (в. 13).
Ми, як Давид, можемо співати: “Господи, Боже мій, – повік славити буду Тебе!” (в. 13). Бог у будь-якому нашому стані може допомогти нам висловити свою довіру Йому і попровадити нас до поклоніння Йому з радісними вигуками та сльозами хвали.
